.jpg)
Чому мешканці Хотина та Кам"янця - Подільського не підуть на прем"єру стрічки "Тарас Бульба". Фото зйомок
- 02.04.2009 13:23
В мені борються два почуття: патріотизм і патріотизм. З одного боку, я дуже люблю свій рідний Кам’янець (ну і сусідній Хотин теж) і з задоволенням впізнаю наші замки на кіноекранах. З іншого боку, я люблю Україну, нехай навіть часом ця любов нагадує дуаль-юніон з підручника психо(пато)логії. В боротьбі двох любовей перемагає все-таки та, що більша за географічними розмірами: хай як кіногенічно виглядають в трейлерах башти хотинського і кам’янецького замків, я не піду в «усі кінотеатри непереможної держави» 2 квітня, щоб переглянути найдорожчий на даний момент російський блокбастер «Тарас Бульба».
І я маю на це причини.
Про те, що під час фільмування одного з епізодів мало загинути кілька коней, я дізналася від самих кіношників. Планувалося, що наприкінці червня 2007 р. коні падатимуть з 30-метрової дністровської скелі. Далі все просто: викликати санепідемстанцію і зафіксувати смерть тварин, от і по справі. Тим більше, кількох коней і так купили на бійнях – для декого з команди «ТБ» це був цілком собі аргумент, бо ж над тваринами можна знущатися, їм же не боляче. А порушення Закону України № 3447-IV «Про захист тварин від жорстокого поводження» - так, дрібнички.
Підняті на ноги російське товариство охорони тварин «ВІТА», десяток журналів та купа телевізійних компаній зробили свою справу: замість височенних круч коні стрибали з невеликої висоти – і дно перед стрибком уважно вивчили водолази. Режисер В.Бортко тоді відмовчувався, а пізніше спересердя назвав це все антипіаром фільму.
Та коні все одно гинули: скажімо, 29 травня 2007 року загинув Малиш, кінь керівника київського кінного театру «Скіф», ветеран, що знімався в “Ogniem і Mieczem” Єжи Гоффмана. Пізніше загинула одна з кам’янецьких тварин. Ще кілька постраждало під час сутички. Звичайно, 200 коней – це багато, все може статися. Але той же Є.Гоффман під час фільмування «Вогнем і мечем» особисто просив кожного каскадера не робити тваринам жодної кривди: інакше «зелені» всього світу не зрозуміють, бойкотуватимуть стрічку, а фільму така антипромоція не потрібна.
Територія кам’янецької фортеці – частина історико-архітектурного заповідника. В Список всесвітньої спадщини ЮНЕСКО ми ще не увійшли, але вже давненько ( з 1989 р.) ходимо в претендентах. До заповідників ставлення має бути особливе, дбайливе. Руйнувати історичний ландшафт, щось собі добудовувати тут категорично заборонено.
Тим не менш, на південних валах Нової фортеці для «Тараса Бульби» було зведено з каменя ще одну вежу. (Під час будівництва величезна каменюка впала з тачки і проламала дах сараю кам’янчанина, що живе на Карвасарах. Матюкався дідок голосно, проклинав кіношників талановито – і невдовзі отримав-таки компенсацію за заподіяну майбутнім блокбастером шкоду). Новозведену вежу мали ефектно підривати піротехніки: ну не Стару ж фортецю заради гарної картинки руйнувати? Але щось там не зрослось, В. Бортко насмерть пересварився з постановником батальних сцен Ніком Пауелом (голівудським спецом, що ставив бої в «Останньому самураї» та «Хороброму серці»), - коротше, команда фільму покинула місто, залишивши на валах дивну споруду. Споруда стояла осінь, сяк-так витримала зиму, почала кришитися як гнилий зуб навесні – і аж 14 червня 2008 року була розібрана солдатами.
У місці впадіння в Дністер річечки Баговиці, в тихому заповідному куточку, кіношниками було зведено залізобетонний трамплін для зняття однієї з сцен з все тими ж нещасними кіньми. Епізод зняли – трамплін залишився. Ех.
В повісті Миколи Гоголя фігурує замок в місті Дубно на Рівненщині. Замок цей зберігся, навіть був не так давно відреставрований. Чому замість волинської рівнини були вибрані подільські замки, зрозуміло: горизонт тут більш хвилястий, а тому й хвилюючий. Але ж Бортко завжди відзначався прискіпливим слідуванням першоджерелам, відомий тим, що майже не змінює канву художніх творів, які екранізує, та текст героїв. В даному випадку видовищність перемогла канонічність.
Замок в Дубно
В фільмуванні масових сцен брала участь майже тисяча кам’янчан та жителів Хотинщини. Кожного дня їх збирали о сьомій ранку, видавали костюми, гримували – і автобусами везли на майданчики (коли в Стару фортецю, коли в Хотин, коли в село Яругу, а часом – в поле біля села Гаврилівці). Знімальний день тривав приблизно до сьомої вечора, спека стояла нестерпна (Богдан Ступка одного дня навіть втратив свідомість від спеки). Кілька дублів на день – неважка, здавалося б, робота. Інший час вбивався за пошуком тіні («козаки», як правило, ховалися під кавалькадою возів, що стояла біля фортець) та спостеріганням за зірками: от М. Боярський репетирує сцену шабельного бою, в одній руці шабля, в іншій сигарета; он асистенти допомагають всістися на коня Лесю Сердюку; он гримують дублера Б.Ступки... Набридло спостерігати – можна пообідати принесеними з дому бутербродами. Годували на майданчику з «масовщиків» лише курсантів кам’янець-подільського військового інституту. Інші отримували по 40 гривень на день (трохи більше за 5 євро за тодішнім курсом). Безробітним жителям Рукшина і Анадолів такі суми видавалися нормальними, хоча масовці в Росії в той час платилося по 500 крб на день + харчування. В Литві таким випадковим артистам платять вже по 40 євро плюс обід. В ще більш Західній Європі ставки піднімаються до 60 євро за день. В голову лізуть якісь асоціації з кросівками та джинсами, які за безцінь шиють на Тайвані, а продають потім за грубі гроші.
(Правда, ходять байки про кам’янчанина, котрий, отримавши костюм та загримувавшись, йшов не на зйомки, а в фортецю, де за гроші позував з туристами).
Восени 2008 року московській газеті «Тарас Бульба» (виходить при мережі ресторанів української кухні) дав інтерв’ю напів-українець Володимир Бортко (tarasbulba.ru/pdf/61.pdf). Назва характерна: «Украина и Россия – это две родственные державы».
«Киев – он для всех одинаков. И то, что нам сейчас пытаются внушить, что мы разные, - нет! Один и тот же народ. Никакой разницы нет, а есть искусственно раздуваемые распри. Западная Украина, бесспорно, резко отличается. Я снимал кино там и на Восточной, так вот Западная – это уже никакая не Россия. Я раньше предполагал, а сейчас увидел воочию. А Восточная Украина, Восточная Беларусь и вся Россия – это одна и та же нация. Это та самая Русь. Крещенная. Таковы мои убеждения».
Ці переконання Бортко в фільмі всіляко підкреслює (див. нарізку з вигуків про «Руську землю» в жж-юзера Бочарика. Спочатку дивно: на фоні буковинської фортеці Шило-Боярський пафосно помирає, занадто спокійно як на агонізуючого штовхаючи промову про «Да пусть же стоит на вечные времена православная русская земля». Далі помирає ще один бородань, бажаючи кожному такої смерті – і проголошує, немов тост: «Пусть славится до конца века русская земля». На третій смерті з тими ж словами робиться вже смішно. На четвертій – бридко. Все це починає нагадувати якусь секту, і до чого тут Дубно та Гоголь, в тексті котрого слово «русский» зустрічається всього тричі, незрозуміло. Підводити таку літературну базу під чергову ура-патріотичну агітку настільки грубими методами – ну соромно ж. Хоча багато росіян це проковтнуть. А потім пояснюватимуть українцям, що не народ вони, бо немає ані нації такої, ані мови...
«Тарас Бульба»: кіноісторія
Повість Миколи Гоголя з її яскравими образами так і просилася на екран. Перша, ще «німа» кіноверсія повісті, з’явилася у царській Росії (1909). Режисером був Олександр Дранков. 1924 року режисери Володимир Стрижевський та Йосип Ермолієв знімають свою версію козацького життя у Німеччині. 1936-го з’явилася невдала екранізація (франко-англійський фільм «Tarass Boulba», режисер Алексіс Грановський, у ролі Тараса — Гаррі Баур). Англійцям сюжет так сподобався, що в 1939 р. виходить у світ ще одна версія під назвою «Бунтівний син» («The Rebel Son») режисера Андре Брюнела.
1962 року побачила світ найвідоміша нині кіноверсія твору: номінований на «Оскар» американський проект режисера Джей Лі Томпсона. Тут у роль Тараса вжився ще молодий Юл Бріннер із хитрими могнольськими очима, хоча акцент у стрічці зробили на Андрія Бульбу у виконанні зірки тих часів Тоні Кертіса. Фільм зібрав усі можливі штампи: засніжені дороги, де на трійці коней мчить панночка Наталя Дубофф (16-літня Крістін Кауфман), Андрій Бульба в косоворотці, тоненька річка Дон десь глибоко в проваллі височенного каньйону, гетьман на ім’я Іван Микола, козацька пісня «Калінка-малінка» під мандоліну і прилюдні злягання Тараса відразу з двома кралями, циганські танці й обов’язковий ведмідь. Куди ж у фільмі на східноєвропейську тематику без ведмедя?
Наступного, 1963 року, свою версію гоголівської історії презентували італійці: «Taras Bulba, il cosacco» (режисер Фердінандо Баллі). Фільму явно не вистачало зірок і бюджету. Нарешті, 1987 року з’явилась слов’янська версія «Тараса Бульби»: однойменний музичний телефільм зняли в Чехословаччині. Придивлявся до повісті М. Гоголя й польський режисер Єжи Гоффман. Про своє бажання знятися у новій версії «Тараса Бульби» неодноразово згадував Жерар Депардьє. Згодом французький актор через брак часу був змушений розірвати угоду про участь у стрічці.
Ірина Пустиннікова
Коментарі (3)
Другие новости:
Нічна атака на Київ: кількість постраждалих зростає після удару балістичними ракетами
У ніч проти 25 жовтня російські війська знову здійснили масовану атаку на Київ
- 25.10.2025 12:04
Чому спецодяг на замовлення — це інвестиція, а не витрата
Замовляючи спецодяг індивідуально, підприємства часто
- 25.10.2025 10:26
Індія готується майже повністю припинити імпорт російської нафти через санкції США
Керівники індійських компаній заявили, що нові
- 23.10.2025 09:19
Київ під нічною атакою: пошкоджені житлові будинки, дитсадок і бізнес-центр
За офіційною інформацією, яку оприлюднили мер Києва Віталій Кличко, голова
- 23.10.2025 09:15
Трамп доручив ICE депортувати сотні тисяч нелегалів до кінця 2025 року
- 19.10.2025 16:33
235.jpg "http://1568.cv.ua/")
Думаю, могу дополнить информацию про историю Хотина
дещо істерично, проте згідна з одним: зараз йде масове промивання мозгів через новини, кіно... реально уряд "старшого брата" негребує бабла на замовлений кіноматограф, щоб принизити ворогів та звеличити себе, Імперію свії Імперій.... особливо улюблений жанр - ІСТОРИЧНИЙ, адже якщо хочеш щоб люди в щось вірили, "напиши" ЦЮ ВІРУ!
стаття - чергова істерика вузьколобого націоналізму